отак і починаєш жити подвійним життям, сам того не помічаючи. зовні одне, зсередини - зовсім інше. плащі, шарфи, крислаті капелюхи. і ці маски, маски, маски, щоб ніхто не впізнав. лише той, хто знає цей шифр, той хто носить на рукаві таку ж стрічку, як і ти ( Read more... )

"Куда влечет меня слепое счастье
Среди друзей, знакомых и подруг?
Я как то облако, что ветер рвет на части,
Не дав дождем ему пролиться вдруг."

Світ настільки багатогранний, що вбога свідомість не встигає за калейдоскопічною зміною усіх його граней. Починається роздвоєння, розтроєння, розчетверення...,ефірне тіло відділяється від ментального, і душа ( Read more... )

( Read more... )

Я вже забула, як це - всміхатися на силу....цілий вечір. Вдавати, що тобі весело, цікаво, підтримувати розмову, не вникаючи в її суть... Справді, цього року - це вперше таке було зі мною. Сьогодні. Як же це тупо, коли мій поганий настрій співпадає з гострою потребою друзів "поспілкуватися". І знову - вечір п"ятниці. Після майже двох місяців ( Read more... )

Цього разу Львів був незвичайний. Одночасно зі мною туди прийшла весна. Я просто сиділа на лавці й дивилась на ратушу, дивилась на ці скажені пари молодят і групки іноземців. А потім були свічки - на розкладках вернісажу, на балконах, біля Шевченка і на ньому. Львів проводжав свічками, і далі вздовж траси по обидва боки з села в село вікна ( Read more... )

В мене велика і дружня сім’я.  Сім’я складається з чотирьох бабів, одної дитини (в якої вже  також яскраво проявляються суто бабські риси), ще є один чоловік в нашій сім’ї і я ( не відношу себе до першої категорії, хоча й біологічно належу до неї, але абсолютно не поділяю ідеологію даної спільноти - хай дівчата не ображаються,  я зараз маю на увазі ( Read more... )

 Не хочу думати.

Не можу вже думати. Про всяке-різне, про важливе і не важливе, не тільки про хороше і не лише про зле. Про все на світі. Я часто не можу заснути через думки. Таке враження, що мій мозок живе власним життям. Ну як так можна? Я втомлююсь від цього. Я іноді сама не можу збагнути, що робиться в моїй голові, а точніше - як це все так ( Read more... )

 Сьогодні знову стався цей приступ...

Я їхала зранку на екзамен. Метушня, всі поспішають, стурбовані обличчя. А мені весело, бо осінь. Я слухала Торі Амос, вона співала про ненароджених дітей. І бля... раптом розумію, що все це абсолютно позбавлене будь-якого змісту,- вся ця біганина, всі ці побутові конфлікти, питання "життя і смерті" і т.д.Всі ці ( Read more... )

 
КласКласКлас!

Обожнюю цей час. Такий зовсім невизначений стан,

коли всі поспішають лише через те, що підганяє вітер. Це саме та пора, яка не мала означення у праслов’ян, бо літо просто закінчувалось холодними дощами, які перетікали в зиму.

Перехідний період між тим, що за спиною, і тим, що за рогом. І саме отут, в цій точці, з’являється відчуття, що ( Read more... )

Мабуть, то в кожного бувають періоди, коли не хочеться ні з ким розмовляти. І настрій ніби хороший, і ніхто не дратує. От просто присутнє бажання помовчати. І це нормально, якщо трапляється не часто і триває не довго. Але коли такий стан став перманентним, коли насилу здобуваєш з себе якісь слова суто з необхідності, - то вже якось неприродно.  А я ( Read more... )